Re: цензії
-
07.02.2011|Євген БаранУгорський гуляш польського приготування
-
06.02.2011|Тетяна РубінськаЧого хочуть чоловіки, або Сафарі серця
-
05.02.2011|Євген БаранДоказ любові
-
04.02.2011|Тетяна Дігай, ТернопільЗапросини на концерт
-
03.02.2011|Ігор МочкоданНа поверхні глибин
-
02.02.2011|Яр ЛевчукГірка амброзія або відтінки «розтягненого» болю
-
01.02.2011|Євген Баран«Маргаритки засушені Фаусте пахнуть як пил…»
-
31.01.2011|Олександр Бакуменко, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені І.С.Нечуя-ЛевицькогоУсвідомлення власної правоти
-
29.01.2011|Тетяна ЩербаченкоСлайд-культура і дитячий історичний роман
-
28.01.2011|Тетяна МельникОлександр Дерманський і «Чудове Чудовисько»
Видавничі новинки
-
Індро Монтанеллі. «Історія греків»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Анатолій Адруг. «Живопис Чернігова другої половини ХVII-початку ХVIII століть»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Микола Жулинський «Нація. Культура. Література»
Критика | Буквоїд
-
Ігор Жук. «Львів Левинського: місто і будівничий»
Фотоальбоми | Буквоїд
-
Ярослава Бакалець, Ярослав Яріш. «Із сьомого дня»
Книги | Буквоїд
-
Марина Павленко. «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?»
Дитяча книга | Буквоїд
-
Іван Бондаренко. «Розкоші і злидні японської поезії: японська класична поезія в контексті світової та української літератури»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Ольга Лілік. «Спогад»
Проза | Буквоїд
-
«Медуза Горгона»
Дитяча книга | Буквоїд
-
Марта Томахів
Поезія | Буквоїд
Re:цензії
«Маргаритки засушені Фаусте пахнуть як пил…»
-
Юлія-Ванда Мусаковська. На видих і на вдих: Поезії / Передмова Людмили Таран. – К.: Факт, 2010. – 112 с.
Чим більше читаю сучасну українську поезію, тим більше мені шкода самих поетів. Чоловіки починають сильно, а потім спиваються або ж перетворюються у вічних флюгерів. Ті ж, хто витримує ходу, залишаються самотніми і забутими. Жінки – починають лагідно, а потім, пройшовши горнило чоловічої вульгарности, або перетворюються у таких собі білялітературних стервозин, або ж – усамітнюються і черствіють – у формі і змісті. Ті ж, які не зламалися, стають публічними вигнанцями: в сім’ї чи без неї, з чоловіком (чоловіками), найчастіше без них…
Але говоримо про поезію. Львів’янка Юлія-Ванда Муcаковська видала свою першу поетичну збірку «На видих і на вдих». Я подивований. Тим загальним високим філологічним рівнем, тим високим індивідуальним рівнем відповідальності за слово, тим майстерним володінням формою і ритмом. Без «манірності», тут я не погоджуюся із делікатним закидом Людмили Таран.
Це той рівень поетичного і світоглядного, який мені розкриває перспективу поетичної мови і змушує мене до екзистенційно-буттєвих медитацій.
Я не протиставляв би два розділи цієї книги, хоча такий напрошується самим авторським поділом («На видих», «На вдих»). Тут немає протиставлень, маємо паузу, яка є неминучою для нашого повноцінного дихання. Згадався, може й недоречно Окуджава: «Каждый пишет, как он дышит».
В цій книзі немає прохідних віршів. Аж дивно, що їх немає у дебютній книзі. Тут взагалі багатьох речей немає: немає Костенківських «нут» (патріотично-ліричних), немає впливу Ігоря Павлюка (щось мені аж підозріло), не кажучи вже про відсутність впливу Романа Скиби. Є добротний пласт – без перебільшення і манірності – поезії. Вишуканої, енергійної. Ностальгійно-меланхолійної. Інтимно-зболеної. Якщо вже брати взірці, то найбільше перегуків мені вбачається зі Святим Письмом (від інтимних настроїв і мотивів, через екзистенційно-проминальне життєве русло людини, до апокаліптично-песимістичних мотивів і настроїв). Але домінує тверезий погляд на речі (за винятком віршів інтимного плану). Однак і в них немає звичних романтичних образів/плачів. Це свідомий виклик традиції, це мова не приреченої і розчарованої Жінки, це мова Людини, яка знає ціну тим речам, про які говорить. І це найголовніше.
Все тут в міру. Алюзії. Літературні, фольклорні. Майже кожен вірш має свій окремий ритм. Саме ритм визначає змістовий і формальний акорд віршів.
Окремі з віршів я читав би вголос і перечитував, – це як музика, що западає в душу, і ти її прокручуєш знову і знову. Можливо, тут свою роль зіграла мелодика (метрика) вірша. Я назву ті, які ще буду перечитувати: «My Girls», «Хроніка Осені», «задля любові», «зайві», «Мона», «про неможливе», «Ясон, the Loser», «мить, коли говорить тиша»…
Я не буду розписувати, що лірична героїня відчуває, про що мріє, що її болить і що її тішить… Просто мені інколи хочеться повторити, вслід за Уельбеком, дещо перефразувавши його: «Жінко не бійся щастя, його немає». Але бачу, що слова тут зайві. Має значення тільки «мить, коли говорить тиша»… Бо вона знає все. Якщо не знає, то відчуває. І Ти розумієш, її не обдуриш. Тим більше, що на роль Піноккіо Ти вже застарий.
Коментарі
Останні події
-
07.02.2011|12:20Сергій Жадан: Україною править ворог
-
07.02.2011|10:40Андрій Кокотюха у Чернівцях
-
07.02.2011|08:42«Золоту ПЕКТОРАЛЬ» презентуватимуть у Львові
-
06.02.2011|21:03Ремон Кено. Cто тисяч мільярдів поезій
-
06.02.2011|08:35Книгарня «Є»: розклад зустрічей на 7-13 лютого
-
05.02.2011|09:18У Чернівцях готують Другий Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ
-
03.02.2011|23:03Україна візьме участь в XVII Мінській міжнародній книжковій виставці-ярмарку
-
02.02.2011|17:08Держкомтелерадіо до письменників і журналістів: Не будьмо ханжами!
-
02.02.2011|15:18Табачник обіцяє не виокремлювати російську літературу у школі
-
02.02.2011|12:38Журнал «Березіль» оголосив своїх лауреатів за 2010 рік
Євгена Барана взагалі важко подивувати, а тут таке майже захоплення майстерним володінням формою і ритмом.
А щодо фрази автора "...що на роль Піноккіо Ти вже застарий" можна ще посперечатися.:)